✅ *Допомога дорослих у посттравматичному зростанні дитини

10 пунктів від Світлани Ройз*

Коли ми піклуємося про дітей – наші дії з найщирішої любові, можуть надавати підтримку, але не додавати сил.
Ми зосереджуємося на силі:

☀️ 1. Допомагаємо повернутись до звичної функціональності. Наше завдання – допомогти дитині в нашому просторі підтримки повернутися як мінімум в той стан, який був до війни, до стресу.
– Регрес закономірний, завмирання, гіперактивність, поява страхів, чи навпаки – стан гіперконцентрації – закономірні.
✅ Коли ми бачимо, що через якийсь час дитина повернулася до звичної вередливості, істерик, або до звичної мудрості та розсудливості, до звичних дій, навичок, реакцій, до звичних страхів або симптомів – це нормально. Це крок назад після якого будуть кроки вперед.

☀️ 2. Щоразу, коли ми допомагаємо дитині (в усі часи) – ми можемо собі поставити запитання – дитина прямо зараз стає сильнішою або (неочевидно для нас) стверджується у своїй безпорадності?
👍 Ми, (як і завжди), не робимо за дитину те, що вона може зробити сама. Наприклад, коли дитина каже – я не можу цього зробити; ми можемо допомогти зробити якусь частину дії, але щось обов’язково залишаємо за нею).

🧘‍♀🧘‍♂ Все, що дитина вміє робити сама, особливо зараз – стає її силою.
🖍 Важливо відзначати та підтримувати завершення кожної дії, внесок та результат (дитини та свій).

☀️ 3. Що б не відбувалося – фокусуємось на тому, що дитина (і ми) може зробити. Безпорадність, неможливість проконтролювати хоч щось травматичні. Травма – саме характеризується повною безпорадністю.
🙆‍♀🙆‍♂ Під час страшних подій та ситуацій – ми обіймаємо дитину, підтримуємо, втішаємо – але пропонуємо дію. Обіймаючи дитину, тримаючи її на руках, ми можемо запропонувати:
🫙 а можеш потримати пляшку води?
🏃‍♀А порахуй, скільки кроків до виходу?
🧸А візьми за лапку свого ведмедика.
І фіксуємо це: відзначаємо, нагадуємо – ти впорався,
ти знайшов вихід, ти зміг, ти подбав. А пам’ятаєш, як ти впорався?
❗️Це той випадок, коли нам у мовленні особливо важливим є акцент на дієсловах – ми залишаємо за дитиною можливість бути дієвою.

Ще раз алгоритм:
❗️Що б не відбувалося – ми даємо опору – бачимо – розрізняємо – називаємо – підтримуємо емоції дитини. І направляємо до дій (тобі зараз страшно? Це справді страшно (прикро, сумно). А ти можеш мені допомогти?…. (взяти мене за руку, здути з мене ворсинку, подати води…).

☀️ 4. Дитині, навіть малечі, складно весь час бути «об’єктом». Діти пручаються тому, що ми їх переставляємо, перевозимо з місця на місце. Знайома дитина якось сказала рідним – «я вам не річ, яку можна просто переставляти». Коли ми втрачаємо відчуття контролю, стрес посилюється.
✅ Нам важливо намагатись:
🔆 попереджати заздалегідь – давати можливість підготуватися до змін;
🔆 зробити суб’єктом, а не об’єктом – залучити до підготовки, планування, збору речей, маршруту, тримання в руці мапи, спостерігання за дорогою – що завгодно, щоб дитина могла відчути, що вона може на щось впливати і контролювати.

☀️ 5. Тілесна усвідомленість. Дитині важливо пояснювати, що відбувається з її тілом в момент стресу – це теж внесок в її силу. Розуміти те, що відбувається, вміти собі пояснити – це також взяти під контроль.